Ви напевно чули міфічну історію про Летючого голландця, що бороздить простори океану в особливо бурхливі вечори, коли вирують найстрашніші бурі? Цей примарний вісник нещасть являється нізвідки в химерних відблисках блискавок і сповіщає нещасливцям про їх скору смерть в безмежно глибоких водах. Так ось, історія "Володаря туману" - така собі інтерпритація цієї давньої як світ легенди.
Читаючи дану книгу мене не покидало відчуття чогось фантасмагоричного та магічного, хоча автор не вдається до повного запливу "у фентезі". Сафон, як справжній майстер своєї справи, діє дуже тонко. Крізь імлу буденності, автор кидає нам невеличкі порції незвичайного, наповнює кожне слово, дію, персонажа ореолом загадковості і містичності: тут стрілки годинника ідуть у зворотньому напрямку, там ранковий туман згасаючи виявляє дивні метаморфози у кам'яних статуй, а в наступний момент тебе накриває хвиля чарівного неповторного мотиву казки... В цьому весь Сафон - закрутити буденність так, аби магія здавалась буденністю.
Чому так мало сказано про сюжет? Він напрочуд простий і трохи тривіальний: сім'я, втікаючи від війни, поселяється в невеличкій бухті на краю світу в будинку з темною історією. Банально, з першого погляду, та якщо заглибитись в деталі... Майстерність автора не в тому, аби придумати щось екстраординарне, а в умінні створити неповторну атмосферу навколо звичних речей.
В книги Карлоса Руїса Сафона хочеться занурюватись знову і знову, тож пропоную спробувати і вам.
